Вкласти душу

Світанок пах приреченістю.

Ще перш ніж розплющити очі, Мбете Лакемба, спадковий жрець Лакемба, здавна званий Старим Лайком, відчув тухлий присмак фатуму. Дні долі завжди починаються зі світанку, за цим їх не відрізниш від решти днів, що низкою пробігають повз людей, а ті смішно розчепірюють руки, аби упіймати вітер, і махають наосліп – пропускаючи найважливіше. Протяг змією слизнув до будинку, несучи в зубах скривавлений клапоть плоті північно-східного бризу, і солоний запах моря сягнув ніздрів Мбете Лакемби. Інших запахів, не рахуючи тухлятини фатуму, жрець не знав – єдину в своєму житті дальню подорож, що зв’язала два острови – оточений рифами Вату-вара із цим зіпсутим цивілізацією уламком, що біля узбережжя Південної Кароліни – упертий Лакемба відбув морем. Так, панове, саме морем, хоча західні Мбаті-воїни з великими зірками на погонах пропонували заощадити час і полетіти літаком. Напевно, замість зірок їм слід було розмістити на погонах циферблат годинника, тому що вони все життя боялися згаяти час. Невдахи – так вони звали тих, чий час сипався крізь пальці. А за успіх мали латунні зірки, гідну пенсію і смажену індичку; західні Мбаті народжувалися старими, навитяжку лежали в пелюшках, схожих на мундири, і звали це успіхом.

Мбете Лакемба відірвав потилицю від дерев’яного узголів’я і, крекчучи, став підніматися. Більшість берегових фіджійців на схилі віку схильні до повноти, і жрець не був винятком. Колись ставний, кремезний, зараз Лакемба зігнувся від років і подвоєної ваги, а з-за драглистого бурдюка живота рухався перевалюючись, як дурна свійська птиця. Втім, обличчя його, мов витесане з пористого каменя скель Вату-вара, не змінилося – ті самі високі вилиці, довгий прямий ніс, крупні риси… таке обличчя в огрядного старигана дивувало, і місцеві рибалки потай схрещували пальці й відводили погляди, зустрівшись очима з острогою незмигних чорних очей Старого Лайка. Рибалки дивилися телевізор і любили своїх дружин під крики програвача компакт-дисків, у рибалок були медична страховка й будинки, що тхнули пластмасою, але в морі хвилі розгойдували човни, а нічне небо байдуже поглядало згори на благенькі торохткі шкаралупи, що їхнє лящання дарма котилося простором, і медична страховка здавалася чимось незначним, як мурашка на рукаві, а слова Старого Лайка про мусон опівночі – гласом пророка перед уклінними послідовниками.