Галицька сага. Ante bellum
Автор книги - Петро Лущик. Произведение относится к жанрам книги о войне, историческая литература. Оно опубликовано в 2021 году. Международный стандартный книжный номер: 978-966-03-8945-8. Книга является частью серии: Галицька сага.
П’ята книга «Галицької саги» охоплює події 1934–1939 років, тому так і називається «Ante bellum» («Перед війною»).
Виросло нове покоління жителів Перетина, і вже вони, молоді люди, стали визначати його життя: хтось бачив своє покликання у роботі на землі; хтось не міг змиритися з тим, що його батьківщину знову поділили між собою сильні держави; керівники Організації Українських Націоналістів усіляко намагалися владнати конфлікт, який назрів між «стариками» і молоддю.
Але для перших польська влада встановила майже нездоланні перешкоди; других чекав концтабір Береза-Картузька, а у поки що невідоме більшості українцям місто Роттердам на радянському судні направлявся вбивця…
Ніхто не знав, що це аж далеко не ідилічне життя враз закінчиться у вересні тридцять дев’ятого року.
Читать онлайн Петро Лущик - Галицька сага. Ante bellum
© П. М. Лущик, 2021
© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2021
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019
Жителі села Перетин у липні 1934 року
1934 рік
Пролог
Сталін підійшов до столика біля вікна, відкрив коробку з сигаретами «Герцеговина Флор», розломив одну і набив тютюном люльку, допомагаючи собі вказівним пальцем. Новопризначений народний комісар новоствореного Народного Комісаріату внутрішніх справ Генріх Ягода спостерігав за ним мовчки, стоячи посеред великого кабінету. Він ще не встиг призвичаїтися до нової посади. Лише два місяці тому не стало його попередника В’ячеслава Менжинського, але смерть голови ОДПУ стала поштовхом для його, Ягоди, піднесення. На Політбюро партії було вирішено перетворити ОДПУ в Головне Управління державної безпеки і створити новий Народний Комісаріат. І його, і ГУДБ доручили очолити йому. Хоч останні місяці він і підміняв хворого голову ОДПУ, на усіх розпорядженнях й наказах все ж стояла резолюція Менжинського. Така невизначеність його, Генріха Ягоди, становища – і не головний, і відповідає за все – закінчилася десятого травня, коли величезний перелік кардіологічних хвороб В’ячеслава Рудольфовича, а також травми, отримані ним ще у паризькій еміграції, нарешті перемогли його слабкий організм. Зі смертю «людини Залізного Фелікса», як називали В’ячеслава Менжинського, почався новий етап роботи каральних органів.
Запрошення у кабінет Сталіна було підтвердженням цього.
Сталін, нарешті, запалив тютюн, злегка затягнувся. Він ніколи не пускав диму, і присутнім здавалося, що Перший секретар зовсім не курить. Він відійшов у другий кінець кабінету, до свого крісла, над яким висіла відома, мабуть, усьому світові картина, де Ленін читає газету «Правда».
Вже звідтам Сталін сказав:
– Після того як у Москві відбувся процес над «Українською військовою організацією», члени якої очолювали повстанську, шпигунську і диверсійну роботу на території Радянської України, ми, можна сказати з упевненістю, ліквідували основну їхню загрозу тут, усередині країни. Для нас певним ризиком є те, що основні фігуранти УВО досі на свободі і, переконаний, не полишають спроб продовжити свої справи проти СРСР. Тут не можу не сказати про те, що досі ОДПУ не вдалося не те що ліквідувати керівників УВО, але навіть вийти на них, хоч ні для кого в Європі не секрет, де вони перебувають. Напевне, єдиним, кому це було невідомо, був товариш Менжинський. В’ячеслав Рудольфович, попри свою відданість справі пролетаріату, треба визнати, був романтиком, котрому здавалося, що боротьбу з ворогами пролетарської революції можна робити у білих рукавичках. У час, коли, засліплені злобою через наші успіхи, вороги посилюють боротьбу, ми не можемо собі дозволити виявляти до них поблажливість.
