Жага до життя: Золотий жук, Останній листок, Дари волхвів, Зоряний хлопчик, Чарівна крамниця

О книге

Авторы книги - Эдгар Аллан По, Герберт Велз. Произведение относится к жанру зарубежная классика. Оно опубликовано в 2020 году. Международный стандартный книжный номер: 9780880002783.

Аннотация

Оповідання, що увійшли до цієї збірки, недаремно вивчають у школі як видатні зразки світової літератури. Адже кожне із цих оповідань свого часу стало жанровим і стилістичним відкриттям у світовій літературі.

Збірка містить твори американських письменників Джека Лондона, Едґара Алана По та О. Генрі а також ірландського письменника Оскара Вайлда і англійського Герберта Велза.

В оповіданні «Жага до життя» випробування, які припали на долю головного героя, екстремально висвітлюють: що насправді є головним у житті, як воля і гідність людини переборюють виклики природи і найтяжчих обставин.

«Золотий жук» – історія пошуку скарбів, ключ до місцезнаходження яких було зашифровано. Оповідання відносять до ранніх форм жанру детектив і перших літературних творів де фігурує криптографія.

Оповідання «Останній листок» і «Дари волхвів» – пронизливі ліричні твори, в яких людяність і самопожертва долають життєві складнощі і навіть трагічні обставини.

«Зоряний хлопчик» – одна з перших в світі фантастичних історій про контакт з інопланетним розумом, в якому протиставлені вкрай раціоналістична, безсердечна цивілізація і цивілізація людська, емоційна.

«Чарівна крамниця» – новела, яка вважається початком жанру фентезі, розповідає про відвідини батьком та сином чарівної крамниці та отримані там незвичайні подарунки для Джипа. Твір вчить мріяти, бути чуйними, добрими і терплячими.

Зміст:

Джек Лондон. Жага до життя

Едгар По. Золотий жук

О. Генрі. Останній листок

О. Генрі. Дари волхвів

Оскар Вайлд. Зоряний хлопчик

Герберт Велз. Чарівна крамниця

Читать онлайн Эдгар Аллан По, Герберт Велз - Жага до життя: Золотий жук, Останній листок, Дари волхвів, Зоряний хлопчик, Чарівна крамниця

Джек Лондон

Жага до життя

Не все безжальний часу плин забрав,
Життя минуло не без сліду.
Хай пархом стане той, що грав —
Жага життя лишиться заповітом.

Двоє подорожніх йшли, важко кульгаючи, схилом пагорба. Один з них, що йшов попереду, затнувся об каміння і мало не впав. Рухалися вони повільно, втомлені і слабкі, і напружені їхні обличчя були позначені виразом тієї покірності, яка є наслідком довгих страждань і поневірянь. За плечима мали важкі мішки. Наголовні ремені, закріплені на лобі, притримували ношу на шиї. Кожен з подорожніх тримав в руках рушницю.

Вони йшли зігнувшись, висунувши вперед плечі, з очима, втупленими в землю.

– Якби тільки були у нас два набої з тих, які ми сховали в нашій ямі, – сказав другий чоловік.

Його голос звучав мляво. Він говорив без жодного почуття. Перша людина, накульгуючи, переходлав струмок, що пінився між скель – вода була каламутна, молочно-вапняного кольору – і нічого другому не відповів.

Другий подорожній увійшов до струмка за першим. Вони не скинули взуття, хоча вода була крижана – така холодна, що враз пішли зашпори.

У деяких місцях вода сягала до колін, і обидва вони хиталися і втрачали рівновагу.

Подорожній, який йшов ззаду, послизнувся на камінні. Він мало не впав, але з великим зусиллям випростався, хоч гостро вигукнув від болю. Йому паморочилося у голові, і він випростав праву руку, ніби міг спертися на повітря.

Знайшовши рівновагу, він рушив уперед, але захитався і знову мало не впав. Тоді він зупинився і подивився на свого товариша, який навіть не повернув голови.

Він стояв нерухомо протягом хвилини, ніби щось обмірковуючи. Потім гукнув:

– Послухай, Білле, я вивихнув собі ногу!

Білл спроквола простував, хитаючись, вапняною водою. Він не озирнувся. Чоловік, що стояв в струмку, дивився, як перший віддаляється. Його губи трохи тремтіли, і видно було, як рухалися темно-руді вуса, що їх покривали. Він намагався змочити губи язиком.

– Білле! – гукнув він знову.

Це було благання сильної людини, що опинилася в біді. Але Білл не повернув голову. Чоловік дивився, як супутник його йде хиткою ходою, чудернацьки накульгуючи і гойдаючись взад і вперед. Білл піднімався відлогим схилом низького пагорба і підходив до м'якої лінії неба над схилом. Покинутий дивився на товариша, що йде, доки той не перешкутильгав верхівку і не зник за пагорбом. Тоді він перевів погляд на навколишній ландшафт і повільно охопив поглядом світ. Тільки він – цей світ – залишився йому тепер.

Рекомендации для вас