Я довго вагався перед тим, як прийняти остаточне рішення про те, якою мовою видавати цю книжку – українською чи російською, хоча, здавалося б, яке тут може бути питання – звичайно, українською! Тим більш, що остання стала для мене рідною, і особисто для мене тут проблеми нема – українською мовою я володію в мірі, достатній для того, щоб написати цю книжку саме українською. Кінець кінцем, можна було б замовити переклад фахівцю.
Але не все так просто. Справа в тім, що все моє життя пов’язане з російськомовним оточенням: почалося все з сім’ї, так було в школі, де за виключенням уроків української мови та літератури, викладання всіх предметів велося російською мовою, так було на виробництві, так було в колі друзів і приятелів. Почути українську мову в 40-60-х роках минулого сторіччя в Києві, про які переважно йде мова в книзі, можна було тільки на базарі або в театрі імені Івана Франка. Навіть в кінофільмах студії імені О.Довженка про українське колгоспне село селяни чомусь розмовляли на російській. Так було, і з цим вже нічого не поробиш. Тому люди, про яких я згадую в своїх новелах, незважаючи на те, що багато з них вже давно покинули цей світ, мене б, м’яко кажучи, не зрозуміли, а деякі звинуватили б у кон'юнктурництві, якщо б побачили цю книгу, виданою українською мовою. Повага і любов до цих людей, які зробили багато доброго для мене, не дозволяє мені нехтувати їхньою думкою, хоч вона часто-густо не співпадає з моєю. Ці міркування переважили всі інші, тому книга виходить російською…
Автор
