Моїй любій сестричці
Хоменко Тетяні Анатоліївні
присвячується
«Це – дзеркало уяви…»
Відбулася ця історія в кінці двадцятого сторіччя в Україні, у невеличкому містечку, назву якого я вже й не пам'ятаю. Авжеж, містечко собі звичайне. Місто як місто. Нічого цікавого. Маленькі, вузенькі вулички, великі центральні вулиці. А ними курсують машини та автобуси, автобуси, автобуси…
Героїня моєї розповіді – звичайна шістнадцятирічна дівчинка, яка закінчує школу. Вона – така, як усі. Одним словом – звичайна. Маленька, симпатична, як і більшість дівчат. Весела. Ну, що я ще можу про неї сказати? А взагалі, про риси її характеру, яка вона, ви дізнаєтесь з подальшої моєї розповіді. Адже розповісти про людину в двох словах неможливо та й непотрібно, самі розумієте.
Я зовсім забула сказати, як звуть мою героїню. Ну, хай буде Ліна. Ліна Яценко. Авжеж, хай буде Ліна.
Ще одна важлива особа, яка фігуруватиме в цій історії – Лінина подруга Віка. Ну, про неї не варто багато говорити, бо вона на це не заслуговує.
І нарешті, наш головний герой – Владик. Натура сильна і вольова, але має одну погану рису – завжди сумніватися в тому, що вже зроблено, і багато думати, що ж годиться, а чого не варто робити. От і все! Тепер можна починати!
P.S. Хочу зазначити, що події, описані в цьому творі, ніколи не відбувалися зі мною і не мають під собою автобіографічної основи, хоча і містять деякі незначні деталі із мого особистого життя.
АВТОР
* * *
…Була весна, і останні канікули в цьому навчальному році тільки-но закінчились. Усе в місті оживало, з'являлися на деревах бруньки, трава вилазила із землі. І сонце гріло, ясне, тепле сонечко. Весна – пора кохання. Це не тільки пора року. Багато людей закохуються саме в цей період. І в цьому немає нічого дивного. Бо весна – час любові!
– Я ненавиджу його! Віриш, ненавиджу! Як багато крові він мені попсував! Скільки ж можна! Я не уявляю!
– Ліна, рідна, заспокойся! Я благаю тебе. Адже він того і чекає, щоб ти зірвалася. Ліна! Помовчи.
– Це неможливо! Я більш не витримаю. Я зараз піду і скажу йому все, що про нього думаю!
– Ти вже казала. Це якось допомогло? Га?
Ліна змучено зітхнула:
– Сьогодні він знову чіплявся до мене. Знаєш, що він сказав? «Все одно ти будеш зі мною. А якщо не захочеш по-хорошому, то буде погано». Ти розумієш, що це означає? Я боюсь…
