Вігілії

О книге

Автор книги - . Произведение относится к жанрам стихи и поэзия, современная зарубежная литература, зарубежная поэзия. Год его публикации неизвестен. Книге не присвоен международный стандартный книжный номер.

Аннотация

«Вігілії» Емми Андієвської – поетична збірка, яка тематично розпочинається як цикл збірки «Спокуси святого Антонія»***. Одним з центральних мотивів у віршах цієї книги є мотив руйнації світу. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Читать онлайн Емма Андієвська - Вігілії


ВІҐІЛІЇ

ВІҐІЛІЇ XXXVI

(Вечір над морем)
В надтрухлім світлі – селезінки речень
Над антрацитовим, що з моря, пасмом.
Та на воді ще прямокутник пісні,
Терпкий від видовжень, як від наврочень.
Вогні, мов баклажани. Карк незручний
Ховає берег в шмаття затрапезне, —
Із волоцюгами валявся, бозна
В яких ровах незнаного сторіччя.
Скінчилася щоденна пантоміма.
Пляж, що з води – гранітними томами.
Потоншав і пружинить, як фанера,
Сховавши під каміння шкіру й норов.
Все віддаляється. Лиш відсвіт на косі
Гадюкою, що власний хвіст куса.

ВІҐІЛІЇ XXXVIІ

Вхід? Брама смерти? Світловий пілон? —
Не обрій, а суцільний – в гніздах – хрускіт.
Й ледь – річище і тінь від тамариска. —
Світ – перекотиполе і полин.
Ліхтарня. Пристань. Водяна пила
Півмісяця, що – помисли – на ряску
(Тлін – чи неіснування гумореска?),
І тиша в пітьмі, як ацетилен
Як тяжко душу й розум – від оскоми.
Як тісно між проходами вузькими.
Між мурами, де пам’ять, як осуга,
Вже, – не шкодуючи – назавжди – від усього.
Що досі – забуття і летаргію. —
Вбиваючи, смерть – воскрешає й гоїть.

ВІҐІЛІЇ XXXVІІI

Крило метелика – айва, з якої – плед.
Що тягнеться з народжень до народжень.
У срібло вхід: шляхів стрімка мережа,
Де боржники, які – в обхід – від сплат.
Крило метелика, гіркий і пізній плід.
Що, не торкаючи, промінням ріже.
Кути, які – на лябіринт віражу.
Що зберігає Пасіфаї блуд.
У лялечці сипке панікадило.
Що оболонки тліну поскидало
Й обвуглені перегортає сльози.
Де щойно – по вузлах – пройшовся лазер.
Розкрив метелик крила, як рояль. —
Душа ще зріє, й порожньо в раю.

ВІҐІЛІЇ XXХІХ

Ніч не рухнеться й, наче в прірву, їде.
Без коліщат – у виміри обтічні.
Вже безпредметним стало нелетюче,
Зник фюзеляж, висять шасі із вати.
Що барвами – подекуда – як одуд.
Звільнився світ від кліток і уточнень.
Сплатив борги – і всю на вітер – здачу.
Лиш де-не-де ще тліють мараведи.
Змінилася вага і перспектива.
Все погустішало – на дві, на три октави,
І кожен кадр, як у німому фільмі.
Відпало все настирливе й несхвальне,
І решту – кіпоть – вимила гроза. —
Твердь, скинувши старий комбінезон.
Ключами наближається з низин.

ВІҐІЛІЇ XL

Ні світла, ані кроків на майдані.
Ніч – наглухо – у володіння власні.
Лише душа, як верховіття в лісі, —
Все глибше й – далі – від тандит щоденних.
Не місяць – еліпс. Крапле белладонна.
Ще мить, – і шкірка зовнішнього лусне.

Рекомендации для вас