Путевые заметки
на полях зошита в клітин
к
у
З діалогу на зупинці автобуса:
…яке кохання? Мені – 65, з самого ранку я в полі, баба вдома…
– А в тебе на городі гарбуз росте?
– Ні…
– Дивно, а в сусідньому селі, бачив, росте…
Мабуть спочатку треба думати, а потім – працювати?!!
Що є колгосп, коли в державі примат приватної власності, нема директора, нема бухгалтера… От і техніку розтягли по подвір’ях.
Діти вчаться на юристів, лікарів. Самі ж по закордонах, у заробітчанстві. Адже так «приємно», коли тобі у руки кайло дали.
От і купуємо на базарі за шалені гроші штани з льону…
То з ким і проти кого воює «захід» на «сході»?
Бо там техніка не на подвір’ях, а на МТС (обнесена рабіцею Машинно-тракторна станція), де нема начальників, а кожен робить свою справу.
– І ніхто не переймається питаннями власності…
Але є врожай, і в городі
нема колорадського жука…
Стародавня приказка: «Слово – не горобець…» мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та нажаль багатство мови кількістю синонімів слів, без чіткого визначення їх практичного застосування, веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі і розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, століття нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.
Працюючи у Службі маркетингу Державного Підприємства Виробниче Об’єднання «Карпати», об’їздив всю Україну у постійному спілкуванні з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Нажаль не всі діти в Україні – від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя. Та проблема в тім, що виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести в наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». Виховувати ж вмінню кохати треба з пелюшок. А для цього дитина б ніколи не мала б чути сварок між батьками. А це можливе лише за умов суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Українська мова ж звеличує жінку-матір. Поклоніння перед її муками народження на світ нової людини возвеличено численними статуями Діві Марії на заході України. Російська мова, мова переможців, стратегів та розбудовників держави, занадто високо піднесла статус чоловіка. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, яка б дала Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.
