Розділ 1
Вона бігла по дорозі не знаючи і не бачачи куди, оббиваючи ноги об гостре каміння, але болю не відчувала, тому що її думки, все її єство було заповнене іншим почуттям. Так, саме сьогодні вона відчула страшенну ненависть до життя, до всього світу, до людей і їй захотілось втекти подалі від цього всього, подалі – де її ніхто не побачить, де ніхто не образить, де ніхто більше не обдурить. Їй більше не хотілось нікого бачити, ні з ким спілкуватись, вона більше нікому не вірила. Так, життя жорстоке, але чому, чому саме з нею це сталося, чому саме вона стала жертвою, невже це справді доля, жорстока доля…
Сьогодні мало відбутися її весілля, найщасливіший день в житті кожної дівчини, вона так довго його чекала, мріяла як надягне своє прекрасне весільне плаття, як танцюватиме перед дзеркалом і всі будуть милуватися нею і говорити їй, яка вона прекрасна наречена. Так, найщасливіший день, але чому він так поступив, чому?!
Вона сиділа на березі річки, опустивши ноги в холодну воду, кров все ще сочилася з ран, тепер біль була вже відчутна, але серце боліло сильніше, душа боліла. Дівчині хотілося плакати, але щось підступило до горла і не дозволяло їй заплакати, вона хотіла кричати, але знесилена від бігу і болю просто дивилась в темну глибину води. Глибина манила, вода мирно дзюрчала і це трохи заспокоїло її, нарешті вона змогла прийти трохи до себе. Тепер в її голові думки прояснилися, і дівчина почала обдумувати як краще поступити в її ситуації. Ні, вона не хоче, щоб її жаліли, щоб їй співчували – це їй зовсім не потрібно, треба поїхати з цього села, ненадовго, можливо на деякий час, щоб це все забулося, щоб люди переговорили і забули про цю історію, як і про всі інші випадки, які бувають в житті, про які деякий час говорять, а потім забувають. Так, саме так вона і зробить, поїде кудись подалі звідси, туди де її ніхто не знає.
Дорогою до дому вона йшла повільніше не так, як кілька годин тому, добре, що вже стемніло і ніхто її не помітить, прохолодне повітря ночі давало їй сил і вона йшла не відчуваючи болю в ногах, тепер їй було шкода, що вона так себе повела, адже могла по іншому, могла розсміятися йому в обличчя, могла сказати, що вся ця затія з весіллям це розіграш, це її жарт, що вона все про нього знала і їй захотілося просто його провчити. Тепер вже пізно жаліти, що зроблено, те зроблено. Щоб нікого не розбудити вона тихо ввійшла в будинок, так само тихо зібрала речі і переодяглась, і ось вона на вокзалі, на щастя тут не було людно, кілька пізніх подорожуючих дрімали на лавці, добре що в неї були білети до Тернополя, на нічний рейс, вони мали їхати у весільну подорож до Одеси. Вона згадала як напередодні вони весело сперечались чим краще добиратися, вона хотіла автобусом, щоб швидше, а він сказав, що поїздом цікавіше, тому що в них буде більше часу, щоб побути разом, тому що він довго її не бачив і хотів би цілу ніч тримати її в своїх обіймах. Як це здавалося вчора романтично, адже вона його кохала, а сьогодні вона ладна була задушити його власними руками, чому?! Невже справді від любові до ненависті один крок, невже вона перестала його любити за одну коротку мить? Та ні не коротку, вона бачила, що він з самого ранку сам не свій, вона відчувала що щось сталося, але їй не хотілося псувати собі цей щасливий день, тому що це її день, всі мали поклонятися їй, говорити компліменти, радіти разом з нею, як егоїстично з її сторони, але хіба не всі наречені такі – егоїстки.