© В. Ричка, 2019
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2019
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009
Володимир Мономах є знаковою постаттю в історії середньовічної Руси-України. Старокиївські літописці називають його добрим дбайливцем Рземлі, який боронив її і від зовнішніх ворогів, і від внутрішніх міжкнязівських чвар. Він, мовлячи словами давньоруського книжника, «просвітив Руську землю, наче сонце, і слава його розійшлася по всіх землях». Нині можна додати: і не померкла у віках, зберігаючи в історичній пам’яті східних слов’ян образ розважливого і твердого державця, справедливого володаря-миротворця.
Значно пізніше видатний історик Микола Костомаров завважить, що Володимир Мономах «залишив по собі пам’ять найкращого із князів… Його благодушність, сполучена в ньому з енергійною діяльністю і розумом, піднесли його так високо і в очах сучасників, і в пам’яті потомства»[1].
Володимир Мономах свідомо працював над творенням власного образу ідеального правителя. Перші літературні твори, що вказують на це, походять від самого князя – насамперед йдеться про знамените Повчання, або з найближчого оточення – грандіозний літописний звід Повість временних літ, складений на початку ХІІ ст. За словами Михайла Грушевського, його прихильник свідчить, той «зіставсь ідеалом князя – енергійного, запопадливого, для громади доброго»[2].
Він також зумів набути великого авторитету серед сучасних йому представників князівських кланів, впливових вельмож та церковних ієрархів. Либонь, тому його постать не обділена увагою у вступі до Галицько-Волинського літопису, руській редакції Літописця патріарха Никифора, Слові про погибель Руської землі.
Кульмінація творення образу Володимира Мономаха припала на XV–XVI ст., коли формується легенда про царські дари Мономаху. І тільки згодом – у XVIII – на початку ХІХ ст. в історичній творчості та художній літературі[3] відроджується інтерес до цієї непересічної особистості. Утім, художня література використовувала і розвивала ті риси образу князя, які продукувала історична наука.
Слід зазначити, що здобуття авторитету серед князівського загалу, невеликого кола впливових княжих мужів і церковних ієрархів досягалося щоденною напруженою працею під час безпосередньої комунікації. Тексти лише відобразили результат цієї політики Мономаха.