Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

О книге

Автор книги - Петро Кралюк. Произведение относится к жанру общая история. Оно опубликовано в 2020 году. Книге не присвоен международный стандартный книжный номер. Книга является частью серии: Великий науковий проект.

Аннотация

Книга Петра Кралюка «Історія України „без брому“. Розвиток державності на українських землях» розкриває історію державних змін на теренах України від прадавніх часів до нашого сьогодення. Усупереч висловлюванню відомого українського письменника і політика початку ХХ ст. Володимира Винниченка, мовляв, не можна українську історію читати без брому, тобто заспокійливого, автор акцентує увагу на тому, що бездержавність – явище, характерне для багатьох народів. Тому українці у своєму прагненні створити власну державу були далеко не одинокі. Проте, проживаючи в різних країнах і обіймаючи високі посади, вони зробили чимало для становлення, зокрема Угорського королівства, Речі Посполитої, Російської імперії, Османської імперії і врешті-решт здобули свою державу.

В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

Все книги серии "Великий науковий проект"

Остап Вишня. Невеселе життя
Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях
Закат христианства и торжество Христа

Читать онлайн Петро Кралюк - Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

* * *

Історія народу є також його заповітом.
Вільгельм Швебель

Історії без страждань не буває. Замість передмови

Письменник і політик, один із вождів українських «визвольних змагань» 1917–1921 рр. Володимир Винниченко якось заявив, мовляв, не можна українську історію читати без брому, тобто заспокійливого. Справді, українське минуле, яке подавалося істориками національного спрямування, часто трактувалося як «історія страждань». Відтоді, правду кажучи, не так багато змінилося. І зараз нам продовжують пропонувати історичне бачення, де український народ постає як жертва, його гноблять інші народи (татари, поляки, росіяни і не тільки). Він часто не має своєї держави. А якщо й має, то «воріженьки» роблять чимало для того, щоб її знищити. І часто це їм вдається.

Натомість чомусь забувається, що національні держави – це порівняно недавній витвір. Якщо звернутися до середньовічних і ранньомодерних часів, не кажучи вже про часи стародавні, то бачимо, що тоді, як звичайно, були держави, у складі яких проживали різні народи. Моноетнічні держави радше були винятком, аніж правилом. Та й навіть у Нові часи домінували багатоетнічні держави імперського типу. Отже, бездержавність – явище, характерне для багатьох народів. Тут українці зі своєю «складною історією» зовсім не самотні.

Звичайно, хотілося б більшого. Хотілося, щоб українці, точніше їх предки-русини, у Середньовіччі й ранньомодерні часи мали свою державу, яка б у новочасний період трансформувалася в державу національну. Проте не треба забувати, що ці самі наші предки досягали успіхів у начебто «чужих» державах, опиняючись на вищих щаблях. Вони зробили чимало для становлення Російської імперії. Займали високі посади в Речі Посполитій. Навіть деякі королі цієї держави походили з України й мали русинське (українське) походження. Русини-українці відігравали помітну роль у Молдавському князівстві. Руська (українська) аристократія мала сильні позиції в середньовічному Угорському королівстві. Та й навіть в Османській імперії українці давали знати про себе. Згадайте хоча б Роксолану! А в жилах деяких турецьких султанів текла українська кров. Помітне місце займали вони в комуністичній імперії – Радянському Союзі, який, зрештою, і розвалили.

Рекомендации для вас