Статті з історії України першої половини 20-го століття

О книге

Автор книги - . Произведение относится к жанру общая история. Оно опубликовано в 2019 году. Международный стандартный книжный номер: 9780887159633.

Аннотация

Статті присвячені трьом важливим і відносно маловідомим питанням історії України – повстанській боротьбі на Донбасі у роки Першої російської і української революції 1917-1921 років, порівняльному аналізу чотирьох універсалів Центральної Ради та історичним концепціям колективізації України. На великому фактологічному матеріалі автор відтворює хід боротьби повстанців Донбасу у 1905-1921 роках і причини її поразки, аналізує зміст маніфестів Центральної Ради у його динаміці, розкриває суть різних концепцій колективізації України і визначає ступінь їх відповідності історичній правді.

Читать онлайн Володимир Горак - Статті з історії України першої половини 20-го століття


КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ (1929–1933 РР.)

До питання про порівняльний аналіз радянської сучасної вітчизняної і західної історіографії

1. Причини здійснення суцільної колективізації в Радянському Союзі

За загальними законами філософії, будь-яке явище суспільства і природи не може виникнути і тим більше тривати більш-менш довгий час, якщо для цього відсутні необхідні причини та передумови. Інакше кажучи, якщо такі чинники в реальності відсутні, то і само те чи інше явище, що називається, не відбудеться. Звичайно, не була винятком проведена в Радянському Союзі у 1929–1933 роках суцільна колективізація, яка кардинально змінила життя не тільки мільйонів трудівників, а й життя України в цілому.

То якими ж були, на думку істориків, конкретні причини і передумови цієї без перебільшення епохальної події?

Автори широковідомого у свій час радянського видання – «Історія Комуністичної партії Радянського Союзу» стверджують, що головною причиною проведення суцільної колективізації мав стати перехід від дрібноселянського господарства, яке продовжувало капіталізм, до великого соціалістичного сільськогосподарського виробництва [1].

На думку радянських істориків, це було зумовлено головним чином тим, що на момент прийняття рішення про здійснення колективізації «дрібне» і розпорошене селянське господарство вже, за великим рахунком, вичерпало серйозні можливості для підвищення продуктивності праці [2]. В результаті цього, узагальнюють автори вищезгаданого відомого видання, на кінець 1920-х років у Радянському Союзі функціонували два по суті протилежні способи виробництва – з одного боку, передова соціалістична промисловість, а, з іншого, потенційно капіталістичне, відстале і неперспективне з точки зору завтрашнього дня сільське господарство. Цю різність і протилежність треба було ліквідувати.

Опонентом подібних думок радянських істориків виступає відомий американський історик Роберт Конквест, автор книги «Жнива скорботи». Судячи з його поглядів, цей дослідник вважає непереконливою думку своїх радянських колег про більш високий рівень колективізованого сільськогосподарського виробництва у зрівнянні з дрібним сільськогосподарським. При цьому Роберт Конквест посилається на думку відомого російського економіста Чаянова, який обґрунтовував протилежний погляд – про життєздатність і перспективність саме дрібного селянського господарства і штучність та нежиттєвість великих господарств в аграрному секторі


Рекомендации для вас