Рыба моей мечты

О книге

Автор книги - . Произведение относится к жанрам юмор и сатира, современная русская литература, рукоделие и ремесла, развлечения. Год его публикации неизвестен. Международный стандартный книжный номер: 9785449322029.

Аннотация

Это удивительная, доброжелательная и увлекательная повесть, в которой больше мудрости и знания народа, чем во многих государственных деятелях. Она написана сразу на двух языках – русском и украинском, причём ни один из них – не канонический, но оба вместе понятны даже малограмотным. Душа человека не может быть скована местом его жительства, но незримые нити прочно привязывают её к родным берегам, кто бы в стране ни властвовал.Особый интерес эта книга представляет для любителей рыбалки.

Читать онлайн Сергей Черепанов - Рыба моей мечты


Иллюстратор Оксана Здор


© Сергей Черепанов, 2018

© Оксана Здор, иллюстрации, 2018


ISBN 978-5-4493-2202-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Українська мова дана курсивом, русский язык – обычным шрифтом.


– Хилька не бачив? – спрашивали.

– Вже побіг. – отвечали.

– Давно пішов? – спрашивали.

– З рання. – отвечали.

– Під моста? – спрашивали.

– На широку. — отвечали.

И было той информации довольно, чтобы задуматься: – А-га! І швиденько зібратись і побігти до човна, тому що «Хилько даром не піде, мабуть карась пішов», або ж «окуньчики беруть… на червьяка? чи, може, плітка на мастирку?» Або ж на «картопельку короп узяв», – на такой полусырой обязательно недоваренный картофельный шарик – Данилыч вырезает ножичком, – и насаживает на самый кончик крючка, – ну, в точности примерно как начебто лунный глобус.

***

А Наричка вьется, прячется за каждым поворотом, и в очерете, и в плавнях, то разделяясь на протоки, а то разливаясь широко, где подмывая кручи, а за Лохвином блестя на перекатах, и снова – в тень, в тихие заводи, где вода почти замирает и стоит над омутами и ямами, а на вырве, что под островом Кохання, заворачивает против себя, навстречу, и вдруг распадается на ставки и ставочки, и бьет ключами в оврагах, и заполняет карьеры —сочится земля соками и питает ими Рыбу – внутреннюю нашу вселенную, полузакрытый мир, блаженный эон, ежедневную мечту.

А Нарічка в’ється… наче хтось написав, або пише листа, пише, а не друкує, і літери тримаються одне одного, і переливаються одна в другу, наче курсивом… «Риба. По рибу. На рибі.»

Ні, то не я, то не «аз буки веду» – але ж не сама і вона, хтось, мабуть, зверху, згори, але ж і не занадто далеко – з Києва, чи то з космосу її не побачиш, ані з Великих Цебекабо лайнера – ні, це зависоко, хіба що з кукурудзяного літака чи повітряної кулі, гвинтокрила чи дрона…

Хто, скажіть, хто про неї, маленької, і чув би, якби не Риба?

***

Риба. По Рибу. На Рибі…

Земля. Хата. Корова. Риба.

Хата та Корова – то жіноче, більш жіноче, ніж чоловіче.

А Землі – нема. Є город та колгосп. З городу – живуть, а в колгоспі беруть. Взяв сіна, взяв добрива. Тобто вкрав, ні не вкрав, а взяв, але щоб ніхто не бачив, бо скажуть – вкрав. Колгосп – це не земля, це – каеспе – щось гідке, не моє, чуже, чужінське.

А город – як картопля: проорати – посадити – підгорнути – потравити – зібрати, і знов – проорати – посадити – підгорнути – потравити – зібрати, і наступного року – проорати – посадиті – підгорнути – потравити – зібрати – і так все життя.


Рекомендации для вас