ТИХА КРАЇНА. Поема-казка
Глава 1
І
Дрімає Сонце над горою;
У полудневому спокою
Країна безтурботно спить;
Лишень повітря мерехтить
Понад степною благодаттю.
М’якою, гарною печаттю
Лежить спокій над краєм сим.
Нікого не тривожить грім
Що десь далеким Світом ходить;
Сюди страждання не доходять,
Тож спить спокійно в моря край.
Ходи собі, та й позіхай,
Попрацювавши за звичаєм.
Велика річка з водограєм
Перетина Країну ту.
Землю́ родючу і святу
Тут пестить матінка Природа;
І злагода, на заздрість Сходу
Доладно з совістю живуть…
Але пора сказать мабуть
Про головних моїх героїв,
Що здавна в мирі і спокої
Ведуть тут свій звірячий рід.
Придивимось для них як слід,
І може їх велика зграя
Когось вам, друзі, нагадає.
І І
На континенті, що чималий
Життя звіряче вирувало,
Та Лев уже не був царем.
Тваринне царство все розпалось,
Країн чимало викуплялось
Серед степів, де всі жиєм.
Були якісь там темні сили
Що так зі світом учинили, -
Про теє поки ні ду-ду;
Бо ще накликаєм біду
На наші селища і хати…
Та хто хотів, той панувати
Вигі́дно у Країнах міг.
І чи то треба так, чи збіг:
Життя гарнішим не ставало.
Усе тепер державним стало,
Що бу́ло вільним для тварин.
Тепер у кожного свій тин,
А от нора або печера,
Що вільними були ще вче́ра –
Тепер державне є майно.
Панам при владі все одно,
Хто буде у печері жити,-
Аби за неї заплатити
Панам він міг якийсь там зиск.
А ні – то йшов на звіра тиск:
Могли тоді з нори прогнати,
Або печеру відібрати,
Або ж гніздо, під тихий писк.
ІІІ
А щоб на теє заробити,
Ті мусиш панові служити,
Іти до нього у ярмо.
Бо жир запанував всім світом,
А капіталом володіти
Поча́ло гаспидське клеймо.
І навіть там, де світлі сили
Звірячим краєм володіли, -
Сплелися гадові клубки.
І у потрощених Країнах
Збирать мільйони на руїнах
Вони кортіли залюбки.
ІV
Щоб вникнути людських обурень,
То на чолі Країни дурень
Щораз за гадів поставав.
Спочатку Філін «керував»,
А потім Лис Рудий узявся,
І довго тим він пробавлявся,
Хвостом зрадливим скрізь махав.
А як прийшла пора до зміни,
Одраз взялися за чуприни
Усі вельможнії «брати».
Набравши в рота гіркоти,
Одне на одного плювали,
І так Країну розхитали,
Що стали звірі, як чорти.
V
І всі сваритись почали.
Забули, як колись жили
В великій і спокійній зграї,
Були при мирі і врожаї,
Давали відсіч ворогам;
А як прийшла пора розділу,
То все неначе відлетіло
Незримим гадам та панам.
