© Dim Ro Shpigelman, 2017
ISBN 978-5-4485-2685-5
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
Я саме та людина, яка просто ненавидить читати книги. У книгах розповідається те, що люди знають як воно виглядає і по крайній мірі можуть це уявити. Кожна людина – це певна структура робота із запрограмованими можливостями і уявленням про навколишній і потойбічний світи. Завжди автори книг запевняють що такого, ще ніхто не бачив і не чув. Коли ти розпочинаєш читати книгу, ти розумієш що тебе обдурили. І тут є 2 варіанти вирішення цієї проблеми: перший – ти засмучуєшся і вважаєш що книги це марна трата часу у житті, другий варіант – це ти будеш шукати ту книгу, у якій тебе не заплюють і час не буде марним. Наведу один простий приклад, як розповісти про те, що ти сам не знаєш. Інтригувати потрібно із самої назви, типу не «Православна свічка» і «Як вмирають атеїсти?», а назвати «Православний атеїст», як приклад. Людина просто не має уявлення, як таке взагалі можливо! Чи наприклад, як вам така назва «Тату, ти моя донька». Ви напевно розриваєте свій мозок, як таке можливо, щоб тато був моєю донькою, це ж взагалі божевілля, але я це можу уявити у своїй голові. Саме це я хочу показати у своїх творах, показати те, чого не існує. Хоча це може здаватися вам дивним, але я можу розповісти про те, чого сам не знаю. Я граюсь зі своїм болем заради того, що ніхто не побачить, фізичне уявлення про нестандартне висловлювання. Це своєрідний апокаліпсис наукових провокацій проти свідомості авторського глузду у безодні із дном, яке не має кінця. Завжди кульмінація має свій кінець, але ж вона також має свій початок. Ніколи не закінчиться кінець кінця кульмінації. На папері це може статися, але тільки не у пам'яті людини. Це типу, коли ти фізично помираєш, але не душевно. Я можу передати емоцію радості з тусклим виразом обличчя. Мене важко зрозуміти, не вас. Мої твори розкажуть вам те, що ви не готові почути. От на початку я зауважив, що «завжди» автори брешуть у своїх творах, але я те маленьке виключення із усієї цієї густої та тягучої маси простолюду, незалежних від фінансових можливостей. Так, я можу чхати ж у свої руки котрі створюють неіснуюче, адже з правил етикету, коли людина чихає, потрібно закривати рот руками. Коли ви це читали, хотіли уявити мою бурхливу уяву, якою я уявляю неіснуюче. От уявіть у своїй уяві, як це уявляти життя буз уявлення про уявлення
