* * *
Богдан із дитинства мріяв про кар’єру письменника. Та не просто якогось пересічного літератора, котрий пише бульварні романи. Ні. Чоловік прагнув стати відомим на весь світ, подібно до Агати Крісті чи навіть самого Артура Конан Дойла[1]. Йому так кортіло писати детективні романи, що заради цього він вступив на юридичний факультет, плекаючи надію на посаду міського слідчого. Там він би і людям допомагав, і черпав цікаві ідеї для своїх історій.
Однак цього так і не сталося.
Після завершення довгих семи років навчання, Богдан Семеняка провів три роки у виснажливих пошуках роботи. В який би відділок чоловік не приходив, всюди була одна й та ж відповідь: «Вибачте, вакансія зайнята». Оскільки професії охоронця чи вантажника осточортіли ще за часів університету, він вирішив до них більше не повертатися.
Отримавши ліцензію приватного детектива, звісно не без «добровільних внесків», чоловік спробував знайти відраду в цьому руслі безкінечної юридичної річки. Засівши в серці Кіровограду, він почав наближену до майбутнього письменництва кар’єру. Проте навіть ця, здавалося б ідеальна робота, не приносила задоволення.
До нього весь час зверталися з простими, можна прямо сказати, банальними справами. Вивести на чисту воду невірну дружину, знайти колишнього чоловіка, котрий ухиляється від сплати аліментів. Знайти викрадений автомобіль, знайти втраченого батька, знайти, знайти, знайти…
Вся ця одноманітність швидко набридла Богдану, а омріяні детективні романи так і не засіялися на білосніжному полі плідними зернятами ідей. І ось, коли чоловік остаточно втратив надію на щось цікаве, його життя кардинально змінилося після візиту родини Федорчуків, котра ввійшла до кабінету одного вересневого вечора.
Це була пара бальзаківського віку. Жінці, вона ж Антоніна Петрівна, було років під сорок-сорок два. Розчервонілі очі після тижнів лиття гірких сліз неохайно розфарбовані. Крізь чорняве густе волосся пробивається безжальна сивина, а змарнілий вигляд додавав зверху ще років десять.
Її чоловік Михайло Федотович був кремезної статури та майже під два метри зросту. Хоча йому й було всього лише сорок три, але голову вже огортала срібна корона, котра простелилася довкола відполірованої пролисини.
