Повстань, Лазарю!

О книге

Автор книги - Генри Олди. Произведение относится к жанрам социальная фантастика, зарубежная фантастика. Год его публикации неизвестен. Книге не присвоен международный стандартный книжный номер.

Аннотация

Данное произведение открывает перед читателем уникальный мир, в котором переплетаются вдохновение и мечты. Автор проводит нас сквозь грань реальности в область бескрайних возможностей, где слова становятся мостами между мыслями и воплощением, а миры рождаются из танца воображения. Главный герой, чьи стремления и переживания мы разделяем, вступает в непредсказуемое путешествие, исследуя свои глубокие желания и страхи. Слова становятся его союзниками в этом мире перемен и открытий. Он встречает разнообразных персонажей, каждый из которых несет свой смысл и символику, помогая ему расшифровать тайны собственной души. Через вихрь событий и переживаний, герой узнает, как слова могут расти от простых звуков до мощных инструментов выражения. Миры, которые он создает с помощью своего воображения, отражают широту его мыслей и желаний. Книга приглашает читателя окунуться в безграничное море творчества и исследования. Это произведение подчеркивает, что каждая книга - это новый мир, где слова созидают уникальные путешествия и приключения, а читатель может стать путешественником в этом волшебстве, находя вдохновение и понимание в каждой странице.

Читать онлайн Генри Олди - Повстань, Лазарю!

* * *

«Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я – мідь дзвінка або кімвал звучний. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що можу й гори переставляти, а не маю любові, то я ніщо. І якщо я роздам все майно моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, немає мені в тому ніякої користі.»

Апостол Павло, Послання до Коринфян, гл. 13, 1-3.

– А витріщатися на людей негарно!..

– Хто сказав?

– Мама!

Кучерявий карапуз років шести замислився, запихнув палець у ніс і уточнив з гордістю природженого жаднюги:

– Моя мама!

– Ну якщо мама… тоді так, звичайно… Ти не в курсі: хто тут Жора М’ясник?

– Дядько Жорік оно, на ящику!

Чоловік поправив окуляри: дорогі, французькі, в золотій оправі від «Antoine Bourgeois». Противідблисковий пластик зловісно полискував зеленню, наче очі хижака.

– Вони всі на ящиках…

– Дядько Жорік з бухлом!

– Вони всі з бухлом…

Чотириокий мав рацію: троє вантажників проводили обідню перерву у дворі, біля чорного входу в «Гастроном», сиділи на сколочених з дощок ящиках і трепетно розливали другу пляшку портвейну «Таврійського» в пластикові кухлики. Кухлі були пивні, півлітрові, з жованими краями. Від вина посуд відсвічував густо-фіалковою пітьмою, нагадуючи гроно персидського бузку.

– Дядько Жорік найголовніший!

– Е-е… Це як?

Карапуз аж підстрибнув від такої всесвітньої тупості співрозмовника:

– На розливі сидить! Ну ви ващє…

– Ага, я ващє…

Погоджуючись, чотириокий явно мав на увазі щось своє, незрозуміле чужій людині. Так зізнаються на прийомі у венеролога в поганій хворобі, підхопленій у відрядженні.

– На, тримай, розумнику… Привіт мамі!

Він тицьнув карапузу пачку жувальної гумки. Хлопчисько зрадів, вкинув до рота жменю м’ятних подушечок і помчав грати в «банки». Ще за три метри від «стартової» межі він запустив біту – уламок держака від швабри – в політ, і та відважно знесла порожню бляшанку з-під ананасових скибочок. Дівчатка, що окупували неподалік роздовбану карусель, приснули геть, рятуючись від снаряда. Старенькі на лавці забурчали несхвально, згадуючи, як в мезозойську еру потерпали від таких самих хуліганів. Бутузові поплічники хором залементували: хто від заздрості, хто від захоплення, хто просто так, за компанію.

А вантажників порожні банки цікавили мало. Вантажники виголосили тост: «Ну!..», випили портвейн, віддали пляшки збиральнику склотари, діду в потертому камуфляжі, і почали діловито закушувати хлібом із шпротами.

Рекомендации для вас